Валя жила з мамою та бабусею. Про батька в хаті говорили мало. Якось мама дістала фотографію зі старого альбому і показала Валі. – Запам’ятай, доню, це твій батько Степан Васильович, його давно не стало. Майже все життя Валя вірила у цю історію, і лише перед тим, як мами не стало вона розповіла, хто насправді був її батьком. Він виявився звичайним хлопцем, але бабуся, навіть думати, заборонила, про шлюб з ним. – Жодного весілля з цим босяком! – кричала бабуся. Мама таки розлучилася… А через місяць сталося несподіване

-Куди пішла молодість? – думала Валентина Степанівна, дивлячись у дзеркало.

На неї дивилося зморшкувате обличчя літньої жінки. Роки пробігли, як кінь мчить у степу. Скільки років на пенсії. А як життя прожите? Що нажила за ці роки? Відповідь була невтішною…

Скільки Валя себе пам’ятала, вона жила з мамою та бабусею. Про батька в хаті говорили мало. Якось мама дістала фотографію зі старого альбому і показала Валі.

-Запам’ятай, доню, це твій батько Степан Васильович, його давно не стало.

Майже все життя Валя вірила у цю історію, і лише перед тим, як мами не стало вона розповіла, хто насправді був її батьком.

Він виявився звичайним хлопцем, який закохався у маму, а мама в нього. Але бабуся, навіть думати, заборонила, про шлюб з ним.

-Жодного весілля з цим босяком! – кричала бабуся.

Мама не хотіла сперечатися і таки розлучилася…

А через місяць сталося несподіване! Вона раптом зрозуміла, що вагітна! Так і народилася Валя…

Степан поїхав на заробітки, там працював, відкрив власну справу. Про те, що в нього з’явилася дочка, він так і не дізнався…

Валя навчалася в інституті, була старостою групи. На третьому курсі закохалася у студента із паралельної групи. Після захисту диплома прийшла з ним до мами та бабусі.

Сергій був зі звичайної родини, зірок з неба не хапав. Бабусі він не сподобався.

-Який він чоловік, у нього навіть машини немає. Ні, моя внучка житиме в достатку.

Минали роки, вже давно за плечима інститут. Валя працювала у школі викладачкою англійської мови. Вона сподобалася викладачеві історії Івану Давидовичу, він був на 20 років старший за Валю, вдівець.

Бабуся була щаслива:

-Ось він справжній чоловік, дорослий, забезпечений, він тебе любитиме й цінуватиме?!

Весілля було скромним, син Івана Давидовича прямо на весіллі заявив:

-Мамою називати тебе я не стану. Я на два роки за тебе старший. На спадщину батька не розраховуй.

Життя з чоловіком було спокійним. Його син жив у іншому місті і відвідував батька рідко. Через п’ять років чоловіка раптово не стало…

Син приїхав, дав Валі два дні, щоби звільнила квартиру. Валя пішла з тим, з чим прийшла. Боротися за свою частину спадщини не хотіла та й що там ділити?

Виявилось, що вона помилялася.

Валя повернулася додому. Бабуся все журилася:

-Підлий він, все собі загарбав, з хати виставив. А ти теж від своєї частки спадщини відмовилася, дурненька. Люди виборюють кожну копійку, а ти?

Більше Валя романів не заводила і не виходила заміж. Так вона жила з мамою та бабусею. Потім із мамою, потім одна. Дитину народити не вдалося. Самотність накрила її, як мокра ковдра. З кожним роком все важчало…

Молодість пішла, вийшла на пенсію. Підробляла репетиторством. Все частіше і частіше вона запитувала себе:

-Чому я тоді не боролася за своє щастя і любов Сергія. Нині жила б у великій родині. Скільки років жила б у щасті.

Відповіді на її запитання до себе не було. Злякалася, боялася суперечити бабусі. Тепер лишається просто жити…

About the author