Варвара смажила картоплю, як раптом за спиною почувся голос свекрухи: – Варварочко, ти багато олії ллєш на сковорідку! Варвара обернулася. – Маргарито Степанівно, так же ж смачніше виходить… – ніяково відповіла вона. – Звісно, так смачніше! – погодилася свекруха. – От тільки економити треба! – Ну, ми ж не бідуємо, щоб на їжі економити, – здивувалась Варвара. – Це зараз ви не бідуєте, а з твоєю поведінкою, то ви станете бідняками! Варвара очі вирячила від здивування

Варвара смажила картоплю, як раптом за спиною почувся голос свекрухи:

-Варварочко, ти багато олії ллєш на сковорідку, треба економнішою бути!

Варвара обернулася.

-Маргарито Степанівно, так же ж смачніше виходить… – ніяково відповіла вона.

-Звісно, так смачніше! – погодилася свекруха. – От тільки економнішою треба бути!

-Ну, ми ж не бідуємо, щоб на їжі економити, – здивувалась Варвара.

-Це зараз ви не бідуєте, але якщо ти будеш так поводитись, то ви станете бідняками!

Варвара очі вирячила від здивування.

Маргарита Степанівна жила в них лише тиждень, але їй уже хотілося виставити за двері не тільки її, а й її сина, тобто свого чоловіка.

Варвара із Сергієм розписалися місяць тому. Сергій, як і вона, приїхав у місто з села. На роботі познайомився з Варварою, почалися стосунки і він переїхав жити в її квартиру.

Проживши разом близько року, вирішили розписатись. Просто, без урочистої церемонії та бенкету. Розписалися та одразу поїхали відпочивати. За два тижні приїхали, вийшли на роботу і життя потекло в колишньому руслі. Але через тиждень приїхала в гості свекруха і русло змінило течію.

Вона вважала своїм обов’язком вчити молоду невістку правильно господарювати. Усі її вміння зводилося до жорсткої економії у всьому.

Варвара свекруху шкодувала, розуміла, що життя в неї пройшло в бідності, грошей не вистачало і вони ледве зводили кінці з кінцями.

Але Варвара жила інакше. У її сім’ї багато працювали, оскільки в батьків своє господарство, але й їжі в домі завжди було достатньо. Потім Варвара поїхала в місто, а брат Іван залишився з батьками на селі.

-У котлетки булочку ще додай, так більше вийде, – знову почула за спиною Варвара, коли збиралася смажити котлети.

-Я вже додала, – відповіла вона, намагаючись зберігати спокій.

-Варваро, я бачила, – заперечила їй свекруха. – Ти мало додала, додай ще.

-Маргарита Степанівно, – зітхнула Варвара. – Давайте я зараз приготую за своїм рецептом, а іншого разу ви приготуєте по-своєму.

-Сергію, я так більше не можу, – сказала Варвара чоловікові перед сном. – Поговори зі своєю матір’ю, скажи, щоб більше не лізла до мене зі своїми порадами. І взагалі, їй додому не пора повертатися?

-Ну просто мама як краще хоче, – спробував заспокоїти дружину Сергій. – Може тобі справді економити більше потрібно?

-Добре, – погодилася з ним Варвара. – Я тепер тобі і твоїй мамі котлети робитиму з булочкою, а собі з м’ясом. Мені кілька котлет вистачить, а вам я зроблю їх багато, щоб ви наїлися.

-Ну чому ж ти одразу так? – ображено сказав Сергій. – Я ж просто сказав.

-А що не так? – посміхнулася Варвара. – Хочете економії – ви її отримаєте, але на собі я економити не буду. І поговори з мамою.

-Гаразд, – погодився з нею Сергій.

Наступного дня Варвара прийшла з роботи не в настрої. Вона весь день думала про те, що з приїздом Маргарити Степанівни вона перестала бути хазяйкою у своїй хаті. І що найгірше, її чоловік не робить жодних кроків, щоб змінити ситуацію.

-Варваро, а навіщо тобі стільки туфель? – спитала свекруха, коли та прибирала свої туфлі в коридорі.

-Під одяг і під ситуацію, – втомлено відповіла Варвара.

-Варваро, не можна так грошима смітити, – ласкаво, але з докором почала говорити свекруха. – Ти тепер заміжня жінка, треба про сім’ю думати.

-Обов’язково, – крізь зуби відповіла Варвара і пішла переодягатися.

-Сергію, поговори з нею, я не можу більше! – благала Варвара, коли чоловік прийшов з роботи.

-Гаразд, – знову пообіцяв їй Сергій.

Увечері за вечерею Маргарита Степанівна знову розповідала про те, як важко їй жилося і як вона своїм “вмінням заощаджувати” врятувала всю родину.

-Варваро, а як твої батьки справлялися у важкі роки? – запитала вона невістку, чекаючи, що й та почне розповідати “про труднощі минулих років”.

-У нас не було важких років, – відповіла Варвара. – У нас велике господарство, і ми всі багато працювали.

-Ось тому вони й не навчили тебе заощаджувати, – вигукнула Маргарита Степанівна.

-Ага, – погодилася з нею Варвара. – Нас з дитинства вчили: якщо грошей не вистачає, то треба більше працювати і заробляти.

Варвара подивилася на Сергія, сподіваючись, що він втрутиться в розмову і зупинить матір. Але Сергій втупився у свою тарілку і вдав, що не помічає цієї розмови. Варвара розуміла, що вже не може стримуватись.

-Робити, для того, щоб гроші тринькати? – щиро здивувалася Маргарита Степанівна. – Тебе, Варварочко, неправильно вчили! Заощаджувати треба, а не витрачати купу грошей на їжу та дорогі шампуні.

-Ось коли я житиму на ваші гроші, – розізлилась Варвара. – Тоді й вказуватимете, на що витрачати і на чому економити, а поки що я сама достатньо заробляю, щоб ні в чому собі не відмовляти! І не треба мене вчити злиденному життю!

Слова Варвари Маргарита Степанівна розцінила як образу і наступного дня поїхала додому.

Варвара видихнула, а Сергійко продовжував вдавати, що нічого не сталося.

Життя потихеньку поверталося в колишнє русло. Ось тільки осад залишився…

About the author