Василь прийшов знайомитись з батьками своєї нареченої. Мати поставила на стіл кролика у сметані, грецький салат, рибку, а батько дістав домашнє ігристе. Вони сиділи за столом і весело говорили, як раптом пролунав дзвінок у двері. – Це, мабуть, Віра! – зраділа його кохана Оленка і побігла відкривати. – Хто така Віра? – поцікавився Василь у майбутньої тещі. – Та старша наша донька! Через пару хвилин у кімнату увійшли Олена та Віра. Василь глянув на Віру і застиг від здивування. – Цього просто не може бути! – тільки й подумав він

Кажуть, що кохання за гроші не купиш, але це неправда – Василь робив це часто і зовсім не так, як ви зараз подумали.

Василь сам був із бідної родини, а розбагатів випадково, взявши винахід у старого професора.

В науку він потрапив випадково. Вчився Василь завжди старанно, і хоча зірок з неба не хапав, але був кмітливим у плані зиску, на тому й тримався.

Зі школи майже відмінником вийшов, думав піти в адвокати, щоб гроші великі заробляти, але не пройшов за конкурсом і потрапив у педагогічний, на фізику, туди всіх брали.

На третьому курсі він писав курсову і потрапив і дослідний інститут, та там і залишився – в аспірантурі навіть повчився трохи, ще до того, як винахід взяв чужий.

Цей старий професор і не подумав про патент, прізвище Василя вписував у всі свої статті, допомагав молодому обдарованому хлопцю, так би мовити. І ось Василь його обманув, коли зрозумів, що цим гроші можна заробляти. Зробив усе за дві секунди, фірму свою відкрив і закрутилося…

Молода дружина професора тричі приходила до Василя сваритися, а Василю що – у нього все шито-крито. А пані ця, сама недавня аспірантка, краще б мовчала – влаштувалася у трикімнатну квартиру на все готове, виставивши стару дружину професора, статну жінку з сумними очима. Сиди собі й радуйся! Нічого в молодої дружини не вийшло, Василь залишився при своєму.

Отож, Василь чудово знав, що дівчата люблять не за гарні очі та м’язи, хоча ними він теж старався займатися, а за радість вони люблять, за те, що робиш їх щасливими.

А яке щастя без грошей? Ні, морквинку їсти теж смачно, але після хорошого ресторану настрій куди кращий!

Він знайомився з молоденькими студентками першого-другого курсу, гарно залицявся, не шкодуючи грошей і часу, і вони його любили.

Всі як одна плакали, коли він якомога делікатніше з ними розлучався. А розлучався він із ними тому, що сам Василь нікого з них так і не полюбив.

Ось зрозуміло, як накачати м’язи – йди і тягай собі штангу, а ось як розвинути і, головне, де знайти той м’яз, який відповідає за закоханість, Василь не знав.

У душу ніхто не западав. Точніше, один раз це сталося, але давно, ще в дитинстві.

Василь тоді був у лікарні, і в тому ж відділенні була дівчинка з дитбудинку – тендітна, блакитні очі. І наче красунею вона не була, але вона викликала у Василя якесь особливе трепетне почуття. Він навіть вдавав, що все ще слабий, аби його не виписували, щоб довше побути поряд з нею.

Ніхто у його дорослому житті не викликав таких почуттів.

…Він стояв у черзі в супермаркеті, як раптом побачив її! Невисока, довге світле волосся, зібране в хвостик, темні окуляри, червона куртка.

Такі дівчата на його шляху зустрічаються по сотні щодня, але треба ж – саме в цій було щось особливе.

Василь дивився, як вона кладе в сумочку пачку льодяників і баночку води, розуміючи, що його кошик рахуватимуть ще хвилин п’ять. Рішення прийшло миттєво – він пішов слідом під здивований вигук касирки:

-Чоловіче, ви куди?

На парковці він легко впізнав її червону куртку, запам’ятав номер автомобіля – у нього була хороша пам’ять – і поїхав слідом за нею.

Знайомитись треба було швидко та яскраво, інакше можна назавжди її втратити.

Одним словом Вася закохався. І таки познайомився з нею біля її будинку.

Цю дівчину, на відміну від усіх попередніх, було не так легко здивувати, хоча згодом він зрозумів, що достаток у неї дуже скромний, тому дорогі подарунки та приємні вечори на виставках та ресторанах робили свою справу.

А може, не вони, може, просто до них одночасно прийшла любов, адже саме так буває у фільмах?

Єдине, що засмучувало Василя, це те, що Олена не поспішала знайомити його з батьками, а він уже готовий був просити її руки. Довго вмовляв, і вона нарешті погодилася, покликала його на сімейну вечерю у суботу.

Мати у неї працювала вчителькою у школі, батько стоматолог – ну просто зразкова родина! Даремно Василь переживав – прийняли вони його тепло та зі смаком.

Мати поставила на стіл кролика у сметані, грецький салат, рибку, а батько дістав домашнє ігристе.

Вони сиділи за столом і весело спілкувалися, як раптом серед усього цього сватання, пролунав дзвінок у двері.

-Це, мабуть, Віра! – зраділа його Оленка і побігла відкривати.

-Хто така Віра? – поцікавився Василь у майбутньої тещі.

-Та старша наша донька!

У коридорі пролунав дитячий голос. Василь запитливо підняв брову.

-А це наш онук, Славко! – пояснив майбутній свекор.

Буквально через пару хвилин у кімнату забіг спритний хлопчик років трьох, кинувшись в обійми бабусі та дідуся, а потім увійшли Олена та Віра…

Василь глянув на Віру і застиг від здивування. Він уже підвівся, щоб привітати майбутню родичку, але так і мовчав з широко відкритими очима.

-Цього просто не може бути! – тільки й подумав він.

Перед ним була та сама молода дружина старого професора. Вона теж миттєво впізнала Василя, розкрила рот від подиву і з жалем подивилася на сестру.

Василя виставили звідти в одну мить. Не допомогли ні його пояснення, ні обіцянки. Старого професора не стало рік тому.

Він залишив Вірі квартиру і дитину. Але міг би залишити процвітаючу фірму, якою володів зараз Василь.

Він намагався сказати, що це доля привела його до Олени, що все в результаті повернулося в сім’ю, але вони були непохитними.

З Оленою він бачився після цього лише один раз – вона плакала і ховала обличчя в долоні. Василь благав її про пробачення, про другий шанс, пропонував поїхати кудись з ним, як у старомодних книжках, але вона була надто віддана не те що батькам, а старшій сестрі та маленькому племіннику.

Ось так і закінчилося єдине справжнє кохання Василя…

About the author