Василь з Марією повернулися з весілля дочки, і вже збиралися спати, коли дружина несподівано спитала: – Послухай, Вася, а за що ти мене тоді вибрав за дружину? – Коли? – стомлено спитав чоловік. – Тоді. Майже тридцять років тому, – пояснила Марія. – Ой, Маріє, давай вже спати, – невдоволено пробурмотів Василь. – Тобі що, важко відповісти? – обурилася дружина. – Ти справді хочеш це знати? – перепитав чоловік. – Так, – відповіла вона. – Ну добре. Тоді слухай, – сказав чоловік. Марія з якоюсь підозрою глянула на Василя і приготувалася почути правду

– Послухай, Вася, я тебе давно спитати хочу, – несподівано сказала Марія, коли вони з чоловіком лягали спати після весілля дочки. – А за що ти мене тоді вибрав за дружину?

– Коли? – стомлено спитав чоловік.

– Тоді. Майже тридцять років тому.

– Ой, Маріє, давай вже спати, – невдоволено пробурмотів Василь. – Втомився я за сьогодні. Вже майже друга години ночі.

– Ну, правда, Вася, ну, скажи. – Марія лежала на спині і мрійливо дивилася в темну стелю. – Я ось сьогодні подивилася на всю нашу рідню, на рідню нареченого Світлани, і помітила, що у всіх чоловіків дружини такі гарні.

– І що?

– Як що? Я ж серед усіх цих красунь одна – ніяка.

– Що означає ніяка? – здивувався чоловік.

– Негарна. Що тут незрозумілого.

– Чому це ти негарна? Ти в мене теж красуня.

– Ой, Вася, досить, – дружина засміялася у темряві. – Кого ти хочеш обманути? Я з дитинства знала, що я не дуже красива. І в класі мене завжди по різному називали. Знаєш, як я від цього переживала?

– Ну, годі Марія, – протягнув чоловік. – Знайшла час дитинство згадувати. Спи вже.

– А коли ти мені пропозицію зробив, знаєш, як я здивувалася? – не вгамовувалася дружина. – Думаю, як же це так? Такий красень такій дівчині робить пропозицію. Якби я була донька олігарха, тоді було б зрозуміло. А я ж ніхто, дочка робітника. І раптом… Поясни, Вася, чому ти мене вибрав?

– Тому що закохався, – повсякденно відповів Василь.

– Я розумію, любов зла… – Марія знову засміялася. – Але чому ти не полюбив, наприклад, Таню, мою найкращу подругу? Пам’ятаєш її? Ми з нею завжди разом ходили. Вона ж он яка. З неї можна просто картини писати.

– Ну, так, вона красуня, – погодився чоловік.

– Ось. Чому ти закохався в мене, а не в неї? До речі, вона заміж так і не вийшла.

– А чому не вийшла, знаєш? – раптом запитав Василь.

– Чому?

– Тому що не жіночна вона. Розмовляє як чоловік. Що в неї на думці, те й говорить. Хіба чоловікові така жінка сподобається?

– Так, годі тобі, – добродушно сказала Марія. – Всі люди різні. Але ось чому ти саме мене полюбив, це для мене загадка. Досі не зрозумію.

– А навіщо розуміти? Ти хіба зі мною не щаслива?

– Ще й яка щаслива, – зітхнула легко Марія. – Ось і доньку заміж видали. Слава богу, що вона в тебе красою. А так, може, вона заміж ще не скоро вийшла б.

– Вийшла б, – упевнено сказав Василь. – Нікуди б вона не поділася.

– Чому це ти так певен? – тепер вже здивувалася Марія.

– А тому, що в основному вона – копія тебе.

– У чому в основному?

– У характері та в манерах. Ось ти питаєш, чим ти мене привабила? Хочеш, скажу?

– Хочу.

– А привабила мене, Марія, тим, що ти ніжна. Посміхаєшся часто, і дихається з тобою легко.

– І все?

– Нічого собі – і все. Та це ж для чоловіка у сімейному житті найголовніше. Хороша ти, затишна.

– Хіба? – здивувалася Марія. – А як же краса? Хіба врода жінки для чоловіка не головне?

– Для не розумних чоловіків, може, й головне. А для розумних… Якщо чесно, навіщо вона здалася нам, ця краса, якщо з нею жити не хочеться? І чому чоловіки йдуть найчастіше від красивих дружин? А від ніжності – від неї хіба підеш?

– Так… – прошепотіла Марія. – Ти маєш рацію, Вася, донька у нас, і справді, дуже ніжна дівчина. Думаєш, її Сергійко за це полюбив?

– Звісно. Він розумний хлопець.

– Значить, і вони житиму довго і щасливо?

– Впевнений.

– Ой, добре б… – зітхнула Марія і замовкла.

Вже за хвилину Василь почув її тихе, затишне сопіння. Він тихенько поправив на ній ковдру, а сам замість того, щоб спати, закинув руки за голову і поринув у солодкі спогади далекої молодості.

About the author