Віктор повернувся додому втомлений, в квартирі було темно. – Дивно, – подумав хлопець. – Батьки вже мали б повернутися. Він розігрів собі вечерю, коли почув звук вхідних дверей.  На кухню зайшов батько. – Привіт, тату. А мама не з тобою? – запитав Віктор. – Ні, я її весь день не бачив, – пояснив чоловік. Віктор спробував зателефонувати до мами, але телефон не відповідав. Раптом він помітив якусь записку причеплену до холодильника. Віктор прочитав її і застиг

Бабусі бувають різні. Вітя зрозумів це лише у 30 років. Але про все по порядку.

Спершу було щасливе дитинство! Мама, тато, дитячий садок і бабуся, яка жила окремо, але часто приходила в гості.

Вітя не знав, але батько потім розповідав, як бабуся носила продукти до них, коли він лише народився. Любила гойдати його маленького на руках.

Зате, коли Віктор підріс, він добре пам’ятав її м’які добрі руки, люблячий погляд, посмішку. Вона завжди хвилювалася за нього. Дуже переживала, що у школі математика дається важко, що він росте трохи замкнутим, злегка невпевненим у собі.

Бабуся цілувала його в маківку щоразу, коли вони прощалися. І Вікторові здавалося, що цей лагідний поцілунок оберігає його.

Коли Віті виповнилося 14, бабусі не стало. Хлопчик плакав тихо у ванні, соромлячись своїх сліз. Він майже дорослий і плакати не годиться.

Але потім пішли складні часи. Сім’ї довелося переїхати. Батьки багато працювали.

Грошей на житло забракло, знімали комуналку. Віктор назавжди запам’ятав неприємний запах на спільній кухні.

Тепер це у минулому. Віктору вже 25, він сам доросла і самостійна людина. Закінчив інститут і заробляв цілком пристойні гроші. Здавалося, життя налагодилося і все буде добре.

Але, на жаль, так часто трапляється. Одне налагоджується, інше – навпаки, котиться з гори вниз схилом. У батьків, мабуть, настала криза середнього віку. Вони все частіше стали сваритись.

– Мені набридли твої причіпки по дрібницях, – бурчав батько.

– А мені набридли твої гулянки, – відповідала мати.

– Які гулянки? Я ж працюю, Таня. Посидіти годину з друзями у вихідний – це що гулянки?

Сварки звучали все голосніше та різкіше. Закінчилося тим, що мама зібрала речі та поїхала. На столі вона залишила записку: “Не шукайте мене. Сама зателефоную з Києва”.

Батько із сином здивувалися. Як же так? – хитав головою чоловік. – У всіх у родині бувають сварки, але навіщо їхати, та ще й так далеко? Можна було тут зняти квартиру, хоч трохи ближче до нас.

Віктор не знав, як утішити батька. Він теж не розумів поведінки матері. Не такі і великі сварки в батьків виходили, щоб ось так викреслити з життя чоловіка та сина, поїхавши в чуже місто.

Звичайно, він виріс, уже не маленький, самостійний, але син! Виїхала, нічого не пояснивши.

Віктор надсилав мамі смски з проханням одуматись, повернутися. У відповідь отримав: “Не хвилюйся, все чудово. Я винайняла кімнату. Не повернуся”. Далі йшла адреса і приписка – адреса про всяк випадок.

Син не витримав, зібрав деякі речі матері, і вирішив їх відвезти їй, за одно все розпитає.

Зустріч вийшла холоднуватою. Мама здивувалася, але потім посміхнулася:

– Значить, ми правильно тебе виховали, коли виявив турботу. За речі дякую, але якщо приїхав умовити повернутися, даремно. Я не хочу жити в крихітному містечку, звикла до великого міста, метро. До того ж любов у нас закінчилася. Я не люблю більше батька. Він мене лише дратує. Розкажи краще, як ти сам?

– У мене все добре, познайомився з дівчиною, здається, закохався. Може одружуся.

– В принципі пора вже, синку.Ти надовго приїхав?

– Ні, ввечері поїзд. Мені завтра вже на роботу.

Через півроку Віктор одружився, зателефонував матері, радісно повідомивши новину: “Мамо, може, приїдеш? З дружиною познайомлю!”

– Вітаю, сину, але в мене роботи багато. Приїхати не можу. Бувай.

Минув ще рік, у Віктора народився первісток – пухенький світленький малюк Денис. Коли Віктор узяв його до рук, непрохані сльози навернулися на очі. Він сам не очікував, що раптом ця маленька тепла грудочка, що смішно цмокає губками, доведе його до сліз і так сильно зачепить його душу.

Вікторові стало ясно, що тепер він відповідає за малюка, а ще згадав про свою матір. Як вона, певно, зрадіє, що тепер стала бабусею.

Через день Віктор набрав знайомий номер: “Мамо, у мене радісна подія – дружина народила. Я забрав їх із пологового будинку. У мене син Дениско. Ти тепер стала бабусею. Уявляєш? У тебе онук! Ти рада?”

– Привіт, сину, – пролунало в трубці. – Я тут зі зміни прийшла, спала, ти мене розбудив. Це по-перше! Сподіваюся, ти розумієш, що народилася перш за все твоя дитина, а не моя. Ти ж для себе сина народжував, а не для мене. Я одразу якоюсь старою себе відчула, коли ти бабусею назвав. Я вітаю тебе, але у вас своє життя. а в мене своя”.

У трубці пролунали гудки. Віктор стояв здивований. Бабусі не потрібен її онук! Зрозуміло, сам він їй не потрібен, бо виріс і став дорослим, але малюк? Як можна не зрадіти внуку? Чи не захотіти його побачити, взяти на руки? Вона ж його бабуся!

Коли батько пришів з роботи, син з гіркотою розповів про телефонну розмову.

Батько зітхнув: “Тепер ти знаєш, що бабусі бувають різні! Нічого самі впораємося. Дениску вистачить мами, тата, і мене – рідного дідуся!”

About the author