Віктор з дружиною Юлею та доньками Олею та Надею відпочивали на морі. – Давай, ще у цей магазинчик зайдемо, – сказала Юля до чоловіка. – Давай, тільки дівчат покличу. – Оля, Надя ходіть сюди. За хвилину підбігла Оля. – А сестра де? – запитав батько. – Он там стояла, а зараз її немає, – схвильовано сказала Оля. – Як нема? – здивувався батько. Всі почали шукати Надю, але її ніде не було, як раптом Оля помітила щось дивне

– Як же все-таки чудово, що ми вирвалися всі разом відпочити! На дачі, звісно, ​​теж добре. Але на морі зовсім інша атмосфера. Свята та відпочинку, а не теплиць і грядок. Вітю, давай ще ось у цей магазинчик зайдемо, до сніданку щось купимо. Ну не знаю, сирки може, булочки, ковбаски. Додому все віднесемо і на набережній у кафе посидимо, повечеряємо. Під шум моря. Так, діти?

– Так, мамо, – Оля доїдала напіврозтануле морозиво. Воно капало на асфальт та на нову сукню. – Вітя, ти глянь, та вона вся вимазалася, ну ти тільки подивися! Та доїш його одразу вже, ось, на тобі вологу серветку, витирайся! Вітя, а де Надя? Напевно, теж вся в морозиві?

– Тільки тут була. Вона від морозива відмовилася. Вату солодку захотіла. А вата в неї на землю впала. Он Надя, біля ліхтарного стовпа стоїть, губи дме.

– Надяя-я, іди сюди! Іди зараз же. Не підеш? Ну, а хто винен, що ти вату впустила? Іди швидше, ми в магазин зайдемо, а потім у кафе, купимо смачненького. Ну, йдеш? Надю, ну давай, рухай ніжками!

– Юлю, та відстань від неї! Ти знаєш її характер. Відвернися і вдамо, що ми йдемо. Одразу прибіжить, ось побачиш. Оля, йдемо потихеньку. Що Надя, Надя нас наздожене, куди вона подінеться.

Юля з Вітею та старшою донькою Олею неквапом пройшли кілька кроків і дійшли до крамнички. Але Надя їх так і не наздогнала.

– Ось характер! – Віктор повернувся. – Надя, ти що, за стовпом сховалась? Швидко йди сюди!

Але Наді ніде не було! Юля захвилювалася – де мала? На освітленому ліхтарями тротуарі її не було.

Віктор кинувся назад, зазирнув за смугу вічнозелених кущиків – нема. Юля розгубленим поглядом обвела вулицю:

– Ви не бачили дівчинку? Дівчинка шести років, Надя, ось тут біля ліхтаря стояла щойно! Ви не бачили? У шортах та футболці з ведмедиками, у білому капелюшку. Не бачили?

Оля розгублено дивилася на всі боки – де ж її сестра? Надя звичайно любить покапризувати, але не настільки:

– Мамо, може Надя до магазину зайшла? Може зайшла і сховалася, га мамо?, – Оля теж занепокоїлася за сестричку. Надя хоч і шкодить іноді, але це вона просто втомилася і через солодку вати засмутилася. А так вона дуже гарна. Вона для Олі завжди у тата цукерки випрошує. І хоча Олі вже дев’ять, але вони з Надею граються разом. Особливо Оля любить із нею у школу грати. Вона садить ляльок і ведмедиків на стільці. А в середину садить Надю. І потім пояснює їм уроки та починає викликати по черзі. А Надя за всіх відповідає. Так вона і рахувати, і писати, і читати навчилася. Мама з татом їх дуже хвалили. А ще вони ввечері довго базікають. А коли тато приходить перевірити, вони вдають, що сплять. Батька легко обдурити, це не мама.

– Надя, виходь, ти де, сестричко?, – з відчаєм у голосі гукала Оля.

І раптом вона побачила дивне. Біля магазинчика з кольоровими вітринами, що світяться, раптом прямо в стіні з’явилися маленькі дверцята, що світяться. Дверцята відчинилися і заграла напрочуд гарна музика. Оля застигла від подиву. Повз пробігали якісь відпочиваючі. Хтось вигукував щось один одному. Звучала весела музика, як завжди буває на курорті. Але Оля нічого цього не бачила та не чула. Вона заворожено дивилася, як повільно відкриваються маленькі дверцята, що світяться, в стіні. І під неймовірно гарну музику виходить… Надя. А що це в Наді в руках? Надя обернулася і помахала комусь. Дверцята так само повільно зачинилися і зникли в стіні. Але Оля встигла помітити, як за дверима промайнуло щось біле.

– Дивись, що в мене!, – Надя тримала у руці білу пір’їнку.

– Ти де була? Мама з татом тебе шукають, – Оля підбігла до сестрички.

– Надя, Господи, ось ти де!, – підбігли скуйовджені і спітнілі від пережитт і біганини мама і тато, – Ти де була? Слава Богу, знайшлася, – Юля взяла Надю на руки, – ну хіба так можна, Надю, через якусь солодку вату, ну що на тебе найшло?

– Не сюсюкай, – швидко прийшов до тями тато, – Надя, ну ти вже не маленька, хіба так можна! Ми тут місця собі не знаходили, бігали, шукали, а тебе немає ніде! Малюк, не роби так більше, гаразд?, – Віктор взяв із рук Юлі Надю собі на руки. Подумки він готовий був обцілувати маленьку пустунку і купити їй сто солодких ват. Аби з нею нічого не трапилося! – Ну що, Надю, домовилися?

І Надя раптом відповіла, дуже здивувавши Юлю та Віктора:

– Мамо, тату, вибачте. Я не хотіла вас хвилювати. Я більше не вередуватиму.

– Фуух – нервово посміхаючись, видихнула Юля, – Давай руку, Надю. Оля, йди з татом. Ну що йдемо в магазин, а потім у кафе? Тільки переодягнемося в гарне, як вам план?

– Таа-а-ак, – радісно вигукнула Оля та Надя.

Весь цей час Надя тримала в кулачці пір’їнку. Оля це точно помітила.

– Покажеш, що це?, – Прошепотіла вона сестрі, – А де була розповіси?

Надя йшла, тримаючись за мамину руку. Вона весело кивнула і прошепотіла сестричці:

– Це пір’їнка. Мені її дав Білий Ангел. Бачила, там у стіні були дверцята. Вони засвітилася та відкрилася. І Ангел покликав мене. Ангел показав, як ви шукали мене. А ще показав, які ми з тобою виростемо вродливі. Я пообіцяла йому, що слухатимусь батьків і ніколи не розмовлятиму з незнайомими. А ще Ангел дав мені свою пір’їнку. У нього багато пір’їнок на крилах, вони такі м’які. Ангел сказав, що він завжди буде поряд.

Постарайся не втрачати перо, тоді я почую тебе швидше. Не хвилюйся ні за що. Я завжди буду з тобою.

І ще він дав мені солодку вату. Я її з’їла і захотіла до мами та тата.

У кафе на набережній грала музика. Юля була в чудовій сукні з вирізом. Віктор милувався своєю дружиною та доньками. Вечір був теплий, хвилі ніжно та ритмічно накочували та відступали. Як добре, що ми на морі.

****

Ангел-охоронець завжди поруч. І по життю поруч із нашими слідами йдуть сліди нашого Ангела. Але трапляються моменти, коли на дорозі життя лише одні сліди. Це найважчі періоди, коли Ангел-Хранитель несе нас на своїх руках.

About the author