Вікторія вийшла заміж з великого кохання. Чоловік буквально носив її на руках. – Уявляєш, а я сьогодні на вулиці зустрів подружку дитинства! – якось заявив Микола. – Я запросив її до нас у гості. Ти ж не проти? Вікторія була не проти. А побачивши цю подружку, зрозуміла, що вона взагалі не до смаку її чоловіка. З цього часу й почалося – то подрузі треба лампочку на кухні поміняти, то шафу пересунути, то кудись відвезти. Вікторія спокійно відпускала Миколу. А якось Микола десь пішов на три дні. Вікторія не розуміла, що відбувається

Вікторія плакала на дивані у мами. Це було вперше за все доросле життя Вікторії. Вона вважала себе сильною жінкою, здатною самостійно пережити всі свої біди, але сьогодні Вікторія, немов маленька дівчинка, поклавши голову на коліна матері, плакала.

Мама гладила дочку по голові і примовляла:

-Все буде добре, все буде добре…

І ці слова почали дратувати Вікторію:

-Мамо, що добре? Що буде гаразд? Добре вже не буде.

Вікторія зіскочила з дивана і швидкими кроками почала міряти кімнату по діагоналі:

-Що я робила не так? От скажи, що я не так робила? Я негарна? Я мало його кохала? Я погано дбала про нього?

-Доню, та до чого тут ти? Це він винен. А ти розумниця, красуня…

-Мамо, ось ти знову. Була б я розумницею, красунею, він би зі мною так не вчинив, – Вікторія сіла в крісло.

-Ходімо, чаю поп’ємо. Я тістечка купила, – мати намагалася відволікти дочку від сумних думок.

Дочка обхопила голову руками, показуючи, що не хоче слухати матір…

…Вікторія вийшла заміж три роки тому з великого кохання.

Чоловік буквально носив її на руках. Вікторія виглядала чудово завжди – макіяж, манікюр, зачіска, ідеальна фігура.

Добре готувала та дбала про чоловіка. Сімейне щастя було величезним.

Якось Микола сказав:

-Уявляєш, я сьогодні на вулиці зустрів подружку дитинства. Стільки спогадів. Коротше, я запросив її до нас у гості. Ти ж не проти?

Вікторія не була проти. А побачивши цю подружку, зрозуміла, що вона взагалі не до смаку її чоловіка – повненька, волосся зібране в пучок, відсутність косметики…

З цього моменту в житті їхньої сім’ї все більше почала з’являтися ця подружка. То їй треба лампочку на кухні поміняти, то шафу пересунути, то кудись відвезти.

Вікторія спокійно відпускала Миколу:

-Подружці треба допомагати.

Ось тільки друзі все частіше казали, що чоловік зраджує Вікторії.

Вікторія сміялася:

-З ким зраджує? З цією подружкою? Не смішіть мене.

Одного разу Микола десь пішов аж на три дні. Вікторія не могла до нього додзвонитися, телефон був вимкнений.

Вона вже готова була написати заяву про зникнення, як він з’явився на порозі і явно веселий…

-Ти де був? – Вікторія трясла чоловіка за плечі.

Вона не розуміла, що відбувається.

Микола тільки мотав головою.

-Я знаю, ти був з нею, – плакала Вікторія. – Скажи, що у вас з нею?

-У нас із нею? А-а-а, у нас із нею все! Все було багато разів. Раз у нас вдома, двічі в неї, – чоловік гикнув, помовчав і завершив. – І зараз я від неї. Достатньо?

-Достатньо, – відповіла Вікторія.

Чоловік заснув, а вона зібрала речі і поїхала до мами, не розуміючи, як чоловік міг зрадити її з цією…

Вікторія не могла підібрати слово, яким можна було назвати цю подружку.

…З колишнім чоловіком вона після того бачилась два рази – один раз на розлученні, а другий – коли забирала деякі речі.

А через пів року вона зустріла Андрія. Він дуже покохав Вікторію, а вона його. Тепер у них двоє діток і щасливе життя…

About the author