Віра набирала воду у відра, як раптом їй прийшло повідомлення на телефон. – О, Господи! – крикнула Віра глянувши на екран. – Ти чого?! – виглянула з-за паркану сусідка Світлана. – Миколка поїхав, – сказала Віра. – Так, я ж знаю, – здивувалась сусідка. – Ти ж сама казала, що він у місто по будматеріали подався. Віра взяла телефон і підійшла до паркану. – На, подивися, що він мені надіслав! – сказала вона. «Я знайшов роботу в Польщі. Потім напишу. Микола», – прочитала Світлана. Жінка очі вирячила від здивування

Віра набирала воду у відра, як раптом їй прийшло повідомлення на телефон.

-О, Господи! – крикнула Віра глянувши на екран.

-Ти чого?! – виглянула з-за паркану сусідка Світлана.

-Миколка поїхав, – сказала Віра.

-Так, я ж знаю, – здивувалась сусідка. – Ти ж сама казала, що він у місто по будматеріали подався.

Віра взяла телефон і підійшла до паркану.

-На, подивися, що він мені надіслав! – сказала вона.

«Я знайшов роботу в Польщі. Потім напишу. Микола», – прочитала Світлана.

Вона очі вирячила від здивування.

-Він зовсім, чи що?! Будівництво затіяв, ремонт у будинку і просто так поїхав?! Оце так, Віро, мужик у тебе точно недолугий… – поспівчувала вона Вірі.

-А я про що… Все життя він мені нерви тріпає. Бачиш, навіть не подзвонив, злякався.

В Польщу він подався. А мені що тепер робити? Добре літня кухня, але в будинку, що робити, навіть не уявляю!

Ох, знову доведеться все самій доробляти, – махнула вона рукою й пішла до хати…

…От же ж «пощастило» Вірі в цього недолугого закохатися колись.

Жила собі спокійно, заміж збиралася за Анатолія. А Микола тоді з батьками до них у село переїхав.

Красень був неабиякий… Та ще й мама, покійна, їй нашіптувала:

-Дивись, Віро, твій Анатолій до дівок дуже охочий… Втомишся його з дівками ловити.

А ці новенькі, подивися… Он який будинок зводять. Микола їх то з рубанком, то з молотком. Роботящий, одразу видно. Давай, тягни його під вінець, поки інші до рук не прибрали…

…Ось вона і послухала – адже мама поганого не порадить!

Одружилися вони і тільки потім вона дізналася, який він роботящий.

Ні, він з усім запалом і запалом починав наприклад утеплювати веранду.

Але, було одне «але»…

Зробивши справу до половини, він починав іншу.

Тільки потім їй його батько зізнався:

-Наш Миколка з дитинства такий. Половинник, його дітлахи прозвали.

Граються у хованки – всіх знайдуть, а його немає. Йому вже набридло і він удома з конструктора вежу робить.

Але й вона наполовину згодом зібрана стоїть. А як виріс, я після нього недоробки закінчував.

Що там у тебе, кажеш? Веранда? Добре, поки сили є, прийду, дороблю…

…І те, що у них три дівчинки народилися поспіль, стало приводом для сміху…

-Недоробив, недолугий, – сміялися в селі.

А він ніби й не помічав нічого, починав нове собі заняття.

Іноді Вірі вдавалося відмовити його, наприклад, коли він збирався млин побудувати.

-Так ти тільки подумай, Віро, яка всім користь буде, – умовляв він її.

Пшеницю самим посіяти можна. Землі он скільки! На млині потім борошно перемолоти і раз! Не треба на хліб у магазині витрачається!

Та й скільки за п’ятнадцять років життя таких історій було… І новий будинок, двоповерховий і впорядкований курник.

Бог Віриного чоловіка такою фантазією обдарував, що тільки тримайся.

А вже коли інтернет у село провели, взагалі почалося.

Він став із нього такі неймовірні ідеї черпати, що Віра завжди напоготові була.

-І навіщо я його одного в місто відпустила? – картала вона себе…

…Пройшов тиждень. Віра найняла мужиків, щоб вони ремонт у хаті доробили і на кухні дах поставили.

І тут знову повідомлення від Миколки:

«Все забрали. Надішли грошей на дорогу додому».

Віра хотіла вже його батькам повідомлення показати.

-Нехай що хочуть, те з ним і роблять! – подумала вона.

Але згадала, що вони й так уже старенькі і слабі, та одумалася…

…Через три дні ображений чоловік оцінював роботу в будинку.

-Я не так хотів, не могла почекати?! – бурчав він.

Це стало останньою краплею терпіння Віри.

Вигуки Миколи чуло все село, коли Віра виставляла його з хати…

Правда потім вони мирилися, про щось домовлялися…

Що тут скажеш – кохання. Полюбиш і такого. Недолугого, але коханого…

About the author