Віра Семенівна робила салат, коли у двері подзвонили. На порозі стояла невістка Ліда. – Мамо, ваш Вадим мені зраджує… – заплакала Ліда, увійшовши в квартиру. – З чого ти взяла, Лідо? – розгублено сказала Віра Семенівна. – Вадим тебе дуже любить. Він не може тобі зраджувати. – Ось, подивіться, – Ліда простягнула свекрусі сорочку Вадима. Віра Семенівна  здивовано взяла сорочку сина, не розуміючи, що відбувається 

– Мамо, ваш Вадим мені зраджує… – Ліда плакала, розмазуючи сльози красивим обличчям.

– З чого ти взяла, Лідо? – розгублено говорила Віра Семенівна. – Вадим тебе дуже любить. Він не може тобі зраджувати.

– Від нього вже тиждень пахне чужими парфумами, мамо. Дуже пахне.

– Правда? Ти впевнена?

– Ще й як впевнена. Я вже не можу від цього запаху.

– Боже… Як же так? Ти, Вадиму сказала?

– Сказала.

– А він?

-А що він? Він після недуги не чує запаху. Каже, що мені здається. А мені не здається. Я ж все чую! Вчора я ще раз сказала йому, на підвищених тонах. Вадиме, кажу, у тебе сорочка просто просякнута запахами сторонньої жінки.

– А що він?

– Він мовчки зняв з себе сорочку, скомкав, і викинув її у вікно, – Ліда заплакала ще дужче. – І тепер ми з ним не розмовляємо.

– Господи… – Віра Семенівна замислилась. Повірити, що її син має коханку, було важко. – Гаразд, Лідо, я з ним поговорю, – пообіцяла вона.

Коли невістка пішла, мама одразу зателефонувала синові.

– Вадиме, коли в тебе буде обід, приїдь до мене, будь ласка.

– Мамо, – різко відповів син, – у мене нарада.

– Ну і що? – суворо сказала мама. — Я розумію, що ти — великий начальник, але я твоя мама. До того ж тебе твій водій довезе за п’ять хвилин. Мені треба з тобою терміново поговорити.

– Добре… – невдоволено відповів син і вимкнув телефон.

О дванадцятій дня Вадим був у мами.

Як тільки він увійшов до кімнати, мама почула такий запах, що їй здалося, ніби вона знаходиться в парфумерному магазині.

– Що це таке?! – Вигукнула вона. – Вадиме, ти звідки зараз приїхав?

– З офісу. А що?

– Як що? Від тебе ж несе таким ароматом… Ти на себе флакон парфумів вилив?

– Мамо, і ти туди ж?! – здійнявся, син. – Що, Ліда в тебе була, так? Вона на мене нажалілась? Так от мамочка, ніяких жінок у мене на стороні немає!

– Вадиме, я тобі вірю, але… – Віра Семенівна посміхнулася. – Але ж я також чую. Від тебе так пахне… Ти просто цього не чуєш.

– Правда? – Вадим задумався. – Дивно. А я думаю, чому на мене здивовано оглядаються мої співробітники… Я розберуся мама…

Вадим розвернувся і вийшов із квартири.

– Миколо, скажи чесно, від мене парфумами пахне? – вже за хвилину запитав він у свого водія, сідаючи у службовий автомобіль.

– Чесно, Вадиме Юрійовичу?

– Як на Біблії.

– Від вас просто несе, – Водій зробив паузу і додав. – І вже не тільки від вас, а й від вашого крісла, в якому ви зараз сидите.

Вадим витріщив очі на водія і вигукнув:

– А чого ж ти, мовчав весь цей час?!

– То я думав, вам цей аромат подобається. Ви ж начальник, я не можу вам вказувати.

– Гаразд… Поїхали…

Всю дорогу до офісу Вадим напружено про щось думав, а коли машина стала біля офісу, він знову подивився на водія.

– Миколо, а ти цей запах, яким від мене пахне, ти його зможеш в іншому місці вловити

– Не те слово, – хмикнув водій. – Я його тепер із мільйонів запахів виділю.

– Тоді зробимо так. – Вадим поліз у кишеню, дістав тисячу одним папірцем і простягнув Миколі. – Зараз йди в квітковий, купи оберемок недорогих квітів, потім ступай у нашу контору, ходи кабінетами і даруй ці квіти нашим жінкам. Всім без винятку даруй, молодим і старим, по три штучки.

– Навіщо? – здивувався водій.

– І при цьому непомітно принюхуйся, – продовжив Вадим. – Треба дізнатися, від кого ще такими ж парфумами пахне, як від мене. Зрозумів?

– Зрозумів. А якщо запитають, з якої нагоди квіти?

– Скажи їм, що мовляв, Вадим Юрійович святкує своє майбутнє розлучення з дружиною.

– Так? – занепокоївся водій. – Правда чи що?

– Ні, не правда. Але ти заразом простеж за реакцією, хто з них зрадіє цій новині. Просто, Миколо, я почав переживати через одну підозру, хочу її перевірити. І лиши мені ключі від машини. Поки ти квіти даруєш, я на мийку зганяю і попрошу, щоб салон автомобіля помили.

– Треба ж, – посміхнувся водій, – у нас із вами майже детективна історія виходить.

Через годину Вадим підігнав машину назад до офісу і побачив Миколу, який чекав на нього.

– Ну що? – з нетерпінням спитав Вадим. – Знайшов?

– Ага, – задоволений, кивнув водій. – Це ваша нова секретарка. Я як до неї підійшов, так від неї цими парфумами повіяло. Такий шлейф… А коли вона дізналася, що ви, нібито, розлучаєтеся, посміхнулася вся. І весело мене цмокнула в щоку.

– А я ж тільки їй і сказав, що після недуги запахи не чую, – важко зітхнув Вадим. – Вона мене запитує, вам яку каву готувати, а я їй кажу – неважливо, всерівно нічого не відчуваю. І навіщо я це ляпнув?

– Так? – Здивувався, водій. – Я не знав, що у вас така проблема. А я думаю, чого ця дівчина вранці біля моєї машини крутиться?

Та так, що обов’язково в неї зазирнути намагалася. Отже, це вона парфумами на ваше крісло бризкала?

– Точно, – кивнув Вадим. – Хотіла нас із дружиною посварити. І майже досягла свого… Доведеться мені тепер шукати нову секретарку…

About the author