Віра з Олексієм святкували річницю весілля. Замовили ресторан, запросили рідних та друзів. У ресторані усміхнений батько Віри, говорячи тост, повідомив: Я вирішив подарувати вам по машині. І подав ключі дочці і зятю. Через декілька годин, Віра помітила, що Олексій непомітно пішов з ресторану. Віра захвилювалася, і вирішила, поїхати додому, перевірти, що сталося. Жінка зайшла в будинок, Олексія ніде не було. Раптом Віра помітила на столі якусь записку, прочитала її і ахнула

Коли Віра познайомила батьків зі своїм обранцем, батьки були, м’яко кажучи, не в захваті.

– Ти розумієш, що він не з нашого кола? Що він може тобі дати? Ти ж звикла до іншого життя. Чи ти вирішила, що ми тепер утримуватимемо і твого чоловіка? Навіть не сподівайся! Розумієш? Він тобі не пара, – вигукував батько, коли Олексій пішов. Мама мовчала, а коли батько замовк, тихо сказала:

– Може, це кохання. А заради кохання люди здатні гори звернути. Хоча цей хлюпик, навряд чи щось зможе…

– Все одно я вийду за нього заміж. Ви йогр просто не знаєте. Олексій хороший, – Віра гучно закрила двері своєї кімнати.

Весілля таки відбулося. Батько, щоб не осоромитися перед своїми діловими партнерами та друзями, організував пишне свято. 

– А весільну подорож нехай оплачує молодий чоловік, – заявив батько. 

Звичайно, медовий місяць пройшов скромно, на турбазі. Але Віра і там була щаслива, вона вийшла заміж за кохану людину.

Батьки подарували Вірі квартиру, на цьому фінансування доньки припинилося. Але молоді працювали, їм вистачало зароблених грошей. Звичайно, тепер вона не ходила до пафосних ресторанах, Віра рідко заходила до брендових бутіків, не їздили часто за кордон. Але вони й так жили щасливо. Ходили до батьків Віри у гості. Батьки приймали зятя спокійно, наче й не були проти їхнього шлюбу.

Але… Батько Віри нічого не дарує зятю, навіть на день народження. Дочці тато дарує навіть без приводу, то дорогий гаджет, то сертифікат на відвідування крутого спа, то путівку тільки для неї.

Спочатку Олексію це просто не подобалося, потім він почав нервувати:

– Не приймай від батька подарунки, – сказав він якось Вірі.

– Як я можу не приймати? – дивувалася Віра. – Тато ж образиться.

Останньою краплею став випадок на річницю їхнього весілля. У ресторані усміхнений батько Віри повідомив:

– Я раптом зрозумів, що я був неправий – не даруючи подарунків зятю. Адже він старається. Я бачу, щосили старається. Тому я вирішив подарувати вам автомобілі.

І подав ключі — дочуі від новенької іномарки, зятю від старенької машини. 

Олексій вкотре промовчав. Але непомітно пішов із ресторану.

Коли Віра повернулася схвильована додому, то на столі знайшла записку: «Вибач, я більше так не можу. На розлучення завтра подам. Будь щаслива».

Віра набирала номер телефону чоловіка, а їй повідомляли, що абонент недоступний. Наступного дня взагалі виявилось, що такого номера більше не існує.

Отак і розпався шлюб.

About the author