– Ви що, так на весілля витрачатися?! – обурилася мати Зої. – Тільки за ресторан он скільки! Та це ж стільки всього можна накупити! – Що накупити? – здивувалась Зоя. – Квартира в Олексія є, купимо нові меблі і все! Ми обоє хочемо це весілля, чому ми повинні себе обмежувати? Олексій з’їздив на заробітки в Польщу, заробив! – Ой, не розумієте нічого! – зітхнула мати. – Ти знаєш, що зазвичай весілля не окупається?! А кого ви запросили? О, Боже! Зоя махнула рукою, але на весіллі її чекав сюрприз від матері

-Ви що, зовсім, чи що?! Такі гроші вирішили на весілля витратити? – обурилася мати. – Тридцять тисяч тільки за ресторан! Так це ж стільки всього можна накупити!

-Що накупити? – запитала Зоя. – Квартира в Олексія є, згодом купимо нові меблі, але ми хочемо обоє це весілля, чому ми повинні себе обмежувати? Олексій з’їздив на заробітки в Польщу, заробив! Мамо, ну можемо ми погуляти, якщо дуже хочеться?

-Ой, не розумієте! – зітхнула мати. – Ти знаєш, що зазвичай весілля не окупається, це тільки видимість така – гроші в конвертах, а по суті – розкриєш, а там ніц!

-До чого тут конверти? Та хай хоч усі вони будуть порожні! Ми ж не для цього весілля гуляємо, а для душі.

-А кого ви запросили? Можна переглянути список запрошених. О, Боже! Одні без грошей! Треба було начальників своїх покликати, якихось людей багатших. Зʼїдять стільки ж, але грошима розщедрилися б.

-Це наші друзі! Як хочемо, так і погуляємо!

Олексій не мав батьків, і на весілля приїхала тільки його бабуся зі своєю подругою – дві літні приємні пані в капелюшках.

З боку нареченої – мати зі своєю сестрою Ірою та її сім’єю, а також рідний брат Валерій, який нещодавно закінчив школу.

Друзів у молодят були і справді небагаті – прості робітники й офісні працівники, молодь до 30 років.

Деякі з них вже самі завели сім’ї і на всьому економили. Мама пихкала аж до самого весілля, і нарешті вони з тіткою Ірою щось там надумали, але тримали задумку в секреті, іноді цікавлячись деякими нюансами:

-А хто у вас весілля вести буде?

-Ніхто, свідки самі проведуть, щось цікаве там готують. Ганна розумничка, Сергій гуморист, зрозуміють. Вони самі запропонували нам не брати ведучого.

Але знала б наперед Зоя, що здивує її мама з тіткою.

З самого початку щось пішло не так. Коли приїхали за нареченою машини з нареченим та друзями, мама з тіткою вибігли їм навперейми:

-У нас товар у вас купець! – закричала тітка. – Ану хлопець не скупися, і грошима поділися! А якщо твої фінанси співають романси, то вірю я – на викуп скинуться друзі.

Це було заплановано свідками. Ганна розгублено кліпала віями, Сергій не зміг розкрити якийсь цікавий плакат, все пішло не за сценарієм. Друзі, зніяковіло посміхаючись, витягали купюри по сотці або по пʼятдесят, простягали їх жінкам. Це побачила Зоя з вікна, і одразу поспішила на вихід під загальні оплески. Вона непомітно прошепотіла матері:

-Ти що тут робиш? Як тобі не соромно!

-Ми знаємо, що робимо, – тихо промовила тітка Іра. – Усе за планом. Потім після весілля вам віддам, гроші не завадять.

Вона склала купюри і поклала їх собі в сумочку. Сіли в машину зі свідками, поїхали в ЗАГС, але Зоїн настрій уже був зіпсований.

-Ганнусю, не підпускай більше маму до такого виду розваг, добре? Вона гроші дуже любить, а мені за неї соромно. Ви вже вибачте мені за цей казус, добре?

Олексій та свідки заспокоювали, мовляв, нічого такого, ніхто цього не чекав, ну дали там друзі у кого що було, та й добре. Так, трохи пішло не за планом, ніякого викупу не планувалося, мало все пройти тільки романтично, але так уже вийшло.

ЗАГС, розпис, ігристе, вітання.

-Матусю, – прошепотіла наречена матері. – Дуже тебе прошу, більше без фокусів, гаразд? Друзі у нас чудові, але не витягай ти таким чином гроші, вони що зможуть, те й подарують!

Мама пообіцяла. Ну гаразд, начебто помирилися. У ресторані було гарно – банти, кульки, святковий бенкетний стіл. Ганнуся з Сергієм забігалися, звіряючись зі сценарієм, хвилювалися, щоб все пройшло, як треба. Спочатку все було чудово, хоч і за стандартом – гарні вірші, «гірко» і тости, гості дарували подарунки та конверти. Поруч біля столу молодят сиділи родичі з боку нареченої та дві милі бабусі в капелюшках. Все було мило.

Раптом свідки захвилювались. За сценарієм мали приїхати артисти з танцями, але їх не було.

-Та тут вони, тут, – замахали руками тітка та мати. – Дзвонили нам щойно, ми їх зустрінемо.

Через 10 хвилин з’явилися «артисти» – прикрашені тітка і мати у довгих спідницях, квітчастих хустках на плечах та з капелюхами у руках.

-Ганнусю, а що це таке? – аж присіла Зоя.

-Гм! Ну, твоя мама сказала, що сплатила професійні танці! Сюрприз від неї був такий.

А тітка з мамою вже ввійшли в кураж: підходячи до кожного гостя, вони з жартами брали гроші. Деякі гості збентежено знизували плечима, намагалися щось висипати з гаманця в капелюхи, або зніяковіло відводили очі. Валерій сидів, прикривши руками обличчя від сорому, а дві бабусі копалися в сумочках, намагаючись щось звідти наскрести.

-Мамо, зараз же припинить! – Зоя встала зі свого місця і заплакала. – Ганьба яка!

Але цю пару було вже не зупинити. Зоя вибігла із зали на кухню ресторану, за нею пішов наречений, свідки та деякі з гостей, навіть дві милі бабусі. Усі її заспокоювали, а вона просила у всіх пробачення.

У залі теж було жарко – сварилися між собою родичі з боку нареченої: Валерій з матір’ю, а тітка Іра зі своєю родиною.

Кухарі на кухні співчутливо дивилися на Зою, але намагалися не втручатися у цю сварку. І тільки через 20 хвилин усе владналося завдяки старанням свідків. Весілля пішло за планом, усі розвеселилися і розпочалася дискотека.

Лише вранці почався розбір. Зоя трясла перед мамою конвертами – жодного порожнього, можна сказати, що весілля навіть окупилося. Щедро подарували гроші навіть ті, від кого і не чекали – люди економили в сім’ї, але ж на весілля, треба розщедритися!

-Ну так дивіться, яка надбавка! – мати дала Зої пачку зібраних з гостей грошей. – Ще нам спасибі скажіть! У вас, здається, на першу годину будуть гості? От і гуляйте самі, ми з Ірою свою програму виконали, до побачення!

Ну як можна роздати назад гроші тим гостям, які від себе забирали, можливо, останнє?!

Ідея прийшла бабусям, які ночували у квартирі молодих.

На окремий стіл було поставлено гостинці: напої, солодощі, їжа, які гості, наситившись, могли за бажання забрати додому, щоб там продовжити святкування, якщо захочеться.

Всі були задоволені такою ідеєю, багато хто соромився, але їм все одно вручали гостинці в пакеті.

Зоя з мамою потім, звичайно, помирилися, але осад все одно залишився…

About the author